Основна проблема організації керування оффшорною компанією

Основна проблема організації керування офшорною компанією через систему доручень пов'язана з тим, що номінальний директор у відповідності зі своїм статусом несе персональну відповідальність за дії компанії (навіть якщо вони здійснюються незалежно від нього на підставі права підпису, переданого третім особам).

Іншими словами, проти нього може бути поданий позов про відшкодування збитку від неналежних дій директора або відсутності таких. Відповідно у випадку судового розгляду він не може посилатися на свою неінформованість про незаконні  операції компанії.

Проте і на випадок цієї негативної ситуації в офшорному бізнесі вироблена протидія. Справа в тому, що послуги номінальних директорів в офшорних юрисдикціях розглядаються як особливий сектор  послуг. Відповідно вони користуються страхуванням професійних ризиків, що є ще одним чинником стабільності офшорної схеми.

Таким чином, механізм керування компанією містить ряд специфічних аспектів. Деталі стосунків усіх зацікавлених сторін звичайно уточнюються на переговорах між секретарською компанією і клієнтом. Необхідно, проте, відзначити, що багато які зі згаданих ускладнень не виникнуть при проведенні типових для офшорних фірм операцій, особливо якщо вони не пов'язані з ризикованими інвестиціями, що торкаються інтереси третіх осіб.

У деяких юрисдикціях у ролі директора можуть виступати юридичні особи. Це означає, що в якості такого директора може використовуватися секретарська компанія, що діє за договором із клієнтом.

Завдяки механізму номінального володіння акціями і паями забезпечується конфіденційний характер володіння офшорною компанією. У реєстраційних документах значаться тільки імена номінальних власників компанії. Договір між номінальним власником і власником носить характер доручення і є конфіденційним документом, довірена особа - у даному випадку номінальний власник - із юридичної точки зору для третіх осіб нічим не відрізняється від власника.

Договір, що підписує номінальний власник, виключає вчинення яких-небудь несанкційованих дій з його сторони. Крім того, підписується спеціальна угода про відмову номінальних акціонерів від усіх своїх прав на користь реального власника. Такий документ оформлюється і зберігається у власника вже з моменту реєстрації фірми.

Таким чином, усі дії номінальних власників у будь-який момент можуть бути оголошені юридично недійсними. Крім того, гарантією є позитивна репутація секретарської компанії, що надає послуги номінальних власників.

 Відповідно до законодавства більшості юрисдикцій кожна компанія повинна мати зареєстрований офіс, у якому  знаходиться агент. З даним офісом ототожнюється юридична адреса компанії.

Через зареєстрований офіс здійснюються офіційні контакти, зокрема на його адресу надсилають судові позови й інші офіційні документи. Тут звичайно зберігається документація офшорної фірми. Найважливіша функція агентів полягає в опрацюванні судових позовів. При надходженні позовів агент інформує про них власників або діє відповідно до інструкцій останнього.

В офшорній практиці бувають випадки, коли нема можливості відповісти на судовий позов тільки через те, що секретарю  не вдалось вчасно проінформувати про нього представника власників. Це відбувається, наприклад, у тому випадку, якщо вони не лишили точних даних про своє місце знаходження або не попередили про його зміну.

Наприклад, по американських законах такий позов автоматично задовольняється в повному обсязі, оскільки суддя вправі прийняти існуюче в ньому твердження (enter default judgement).

В обов’язки секретаря офшорної компанії входить ведення внутрішньої документації компанії, реєстру акціонерів. Він оформлює протоколи загальних зборів акціонерів. Будь-які рішення про зміну статуту, реєстру акціонерів і деяких інших документів недійсні без підпису секретаря. Якщо зареєстрований агент не передбачений законодавством, то через секретаря здійснюються також офіційні контакти, він виконує в таких випадках і інші функції зареєстрованого агента.

Послуги секретарів, так само як і зареєстрованих агентів, забезпечуються секретарськими компаніями, що спеціалізуються на офшорному бізнесі.

Важливим моментом для організації офшорного бізнесу є ступінь конфіденційності інформації про власників компанії та розподіл прибутків від її діяльності, яку можна забезпечити у країнах реєстрації. У деяких офшорних регіонах (наприклад, у Лі6ерії, на Британських Вірджінських островах, на островах Теркс i Кайкос) можливим є створення компанії, для реєстрації якої потрібне надання мінімальних відомостей - назви та юридичної адреси.

У законодавстві офшорних регіонів, які взяли за його основу англо-саксонське право, існують чіткі  вимоги до банківських працівників i управлінського персоналу компаній, щодо додержання конфіденційності інформації від їх  клієнтів або власників.

У західних країнах інформація про компанії концентрується в органах, що реєструють, і доступна (цілком або частково) для широкої публіки. У США відсутня служба, подібна Реєстру Компаній у Великобританії. Інформація про компанії доступна в основному, через приватні компанії, включаючи рейтингові агенства або безпосередньо, через офіси Секретарів штатів. 

Найбільше зручний і недорогий засіб для забезпечення конфіденційності - використання акцій на пред’явника, використання яких дозволено, наприклад, у таких юрисдикціях, як Багамські острови, Британські Вірджинські острови, Республіка Панама.

У інших юрисдикціях місцева влада дозволяє реєстрацію компанії тільки після надання  докладної інформації про власника майбутньої компанії (Кіпр, Гернсі, Джерсі). У випадку використання номінальних акціонерів інформація про  власника недоступна для широкої публіки, а місцева влада відкриває ім’я  власника тільки у випадку судового переслідування компанії. Як правило, номінальні акціонери використовуються тільки в разом з номінальними директорами, що збільшує витрати по утриманню безподаткової компанії.

При використанні номінальних акціонерів клієнт одержує сертифікати на акції, підписані номінальними директорами, недатовані форми трансферту сертифікатів (підписані номінальними директорами) і нотаріально завірену  Безотзивну Трастову Декларацію (Irrevocable Declaration of Trust).

 Інститут номінальних директорів має актуальність, в основному, тільки для резидентів західноєвропейських держав (Великобританія, Ірландія, Німеччина, Франція і т.д.), податкові служби яких кваліфікують іноземні юридичні особи резидентними в тому випадку, якщо директора цих компаній є резидентами згаданих держав.

Якщо в реєстраційних і інших документах (які доступні широкій громадськості) компанії не фігурують імена директора, то немає особливого сенсу наймати номінальних директорів.

В принципі, номінальних директорів варто використовувати в тому випадку, якщо клієнт допускає можливість праці на українському ринку через акредитоване представництво власної офшорної компанії або підприємство за участю іноземного капіталу (інвестованого власною офшорною компанією) і йому необхідно показати стороннім особам присутність іноземців (тобто номінальних директорів) із західної країни.

При використанні номінальних директорів клієнт одержує нотаріально завірене Генеральне Доручення (його бажано легалізувати ) із практично необмеженими повноваженнями, і іноді - недатовані заяви про відставку, підписані номінальними директорами.

Мета компанії

Називаючи компанію відразу треба визначити , для якої цілі вона потрібна. Якщо компанія потрібна для серйозного бізнесу, то варто вибрати помітну назву.

Якщо ж  компанія потрібна для переводу через неї грошей, оплати контрактів “із самим собою”,  або просто утримання банківського рахунку, то назва компанії повинна бути непомітною, плутатись з подібними назвами, не повинна вказувати на вид діяльності, по можливості бути на мові, відмінній від мови країни реєстрації компанії.

2.Зареєстрований офіс компанії, аналог юридичної адреси в Україні, який завжди знаходиться в країні реєстрації компанії. У зареєстрованому офісі  повинна, як правило, зберігатися певна документація компанії (реєстри акціонерів, директорів, службовців, тощо);

3. Ім'я й адреса зареєстрованого агента. В обов'язки зареєстрованого агента входять: пересилка щорічних звітів, іншої офіційної кореспонденції, іноді - збереження реєстрів акціонерів, директорів, службовців. Звичайно зареєстрований агент повинен бути резидентом країни реєстрації компанії. Як правило, адреса зареєстрованого агента збігається з адресою зареєстрованого офісу;

4. Цілі, для яких формується компанія. Компанія може займатися практично будь-якими видами підприємницької діяльності. Без ліцензії заборонено займатися банківським, трастовим, страховим і деякими іншими видами бізнесу;

5. Що відповідальність акціонерів обмежена;

6. Сума статутного капіталу і його розподіл по акціях. Розрізняють такі категорії капіталу:

Номінальний/статутний (authorised) - загальна сума капіталу, на який компанія має право випустити паї (акції);

Випущений (issued)- частина номінального капіталу, на суму якої випущені паї (акції) для розподілу між пайовиками (акціонерами);

Оплачений (paid)- частина випущеного капіталу, що оплачена пайовиками (акціонерами);

Резервний (reserved) - частина невипущеного номінального капіталу, що може бути, у відповідності зі спеціальним рішенням, предметом випуску лише при ліквідації компанії;

  7. Імена тих, хто підписався під Меморандумом Асоціації. Як правило, у ролі передплатників (subscribers) виступають співробітники локальних сервісних компаній. Стандартне число передплатників - 2. По законодавству переважної більшості англосаксонських юрисдикцій передплатники повинні тримати по одній акції кожний.

Статті Асоціації (Articles of Association) визначають внутрішню організацію компанії, взаємовідносини між компанією і її акціонерами, а також між акціонерами, випуск акціонерного капіталу, порядок призначення директорів і їхні деталізовані повноваження, і також порядок проведення зборів.

Чиновник Реєстру Компаній перевіряє і реєструє вищевказані документи, а потім випускає Сертифікат Інкорпорації. Компанія існує з дати, коли Реєстраційний Офіс випускає Сертифікат Інкорпорації. У Великобританії й інших країнах, що слідують традиціям англійського корпоративного права Сертифікат Інкорпорації містить назва і номер компанії, дату і підпис уповноваженого чиновника.

Після закінчення процесу реєстрації передплатники  Меморандуму і Статей Асоціації своїм протоколом призначають першого директора (перших директорів) компанії. На цьому функції передплатників (subcribers) вважаються завершеними.

 Директора проводять збори (що оформлюються протоколом), на яких підтверджують печатку компанії, призначають секретаря і менеджерів, схвалюють зразок Сертифіката на акції, визначають, хто відкриє банківський рахунок для компанії і буде мати право підпису під банківськими документами, приймають рішення про емісію акцій.

 США - одна з країн, де іноземні компанії оподатковуються  нарівні з компаніями, що знаходяться в США.

Навіть після зниження податків під час президентства Рейгана федеральний податок (26%) складає лише частину податкового тягаря. Податки  штату і місцеві податки звичайно досягають 29%. Існує ще 5% податок на надприбутки. Отже оподатковування перевищує 50%.

Збирачі податків США відомі усьому світу як уособлення закону, важкі в спілкуванні і непохитні у своїх вимогах.

Іноземці, що стають громадянами США або реєструють там свою компанію повинні, по суті, забути про половину своїх прибутків – навіть якщо це прибуток від капіталу, створеного до придбання компанії в США. Саме тому американські компанії називають найдорожчими у світі.

 Американська модель корпоративного законодавства є  різновидом британської моделі законодавства про компанії, направленим в напрямку більшої гнучкості і простоти.

Кожний штат США (включаючи Федеральний Округ Колумбію) має власне законодавство про корпорації. Якщо компанія збирається вести свою діяльність тільки в одному штаті, то їй можна зареєструватися там. Але якщо компанія збирається робити бізнес у двох і більше штатах, то прийдеться вибрати найбільш підходячий штат інкорпорації. Після того, як корпорація була зареєстрована в одному штаті, для роботи в іншому штаті їй необхідно одержати дозвіл на ведення бізнесу у влади цього штату. Корпорація може віддати перевагу мати зареєстрований офіс в одному штаті, а реальний офіс може розташовувати в іншому штаті. У штаті реєстрації необов'язково займатися яким-небудь бізнесом . Подібна свобода вибору призводить до того, що корпорації віддають перевагу реєстрації в штатах із найбільше ліберальним законодавством (Делавер, Вайомінг, Невада).

Законодавство практично всіх штатів передбачає існування так званих закритих корпорацій (close corporation). Закритими називають корпорації, акції яких належать одному або декільком акціонерам (до 30). У корпораціях даного виду акціонери приймають саму активну й особисту участь у керуванні справами корпорації. У закритих корпораціях акції можуть переходити до сторонніх осіб тільки за згодою інших акціонерів. Закритим корпораціям заборонено пропонувати свої акції до привселюдного продажу. Аналогом закритої корпорації в українському цивільному праві є, певною мірою, закрите акціонерне товариство.

Якщо компанія пропонує свої акції широкій громадськості, то вона є також і суб'єктом федерального законодавства. Зокрема, компанія повинна одержати дозвіл на масштабну емісію акцій у федеральній Комісії з Цінних Паперів (Securities Exchange Comission - SEC). Задача цієї комісії - захист інвесторів від нечесного  поводження відкритих корпорацій. Процедура одержання дозволу винятково складна і потребує регулярного надання величезного обсягу інформації про компанію, а також щоквартальної публікації фінансової звітності в засобах масової інформації. От чому з 3,000,000 корпорацій, зареєстрованих у США тільки 10,000 поширюють свої акції серед широкої публіки.

До країн континентальної правової сім’ї відносяться Німеччина, Ліхтенштейн, Люксембург, Франція, Швейцарія й ін. Наприклад, у Швейцарії спочатку підготовлюється Статут компанії. Статут повинен містити такі основні положення:

 Найменування компанії. Затверджується комерційним реєстром.

Юридична адреса.

 Визначення сфери і напрямків діяльності.

 Акціонерний капітал.

 Номінал акцій, типи акцій (іменні або на пред'явника, звичайні або привілейовані).

 Порядок скликання загальних зборів акціонерів.

 Порядок голосування власників акцій різноманітних категорій, захист прав акціонерів, що володіють невеликим пакетом акцій.

Органи керування (адміністративна рада) і контролю (ревізійний орган) акціонерного товариства.

 Порядок обнародування офіційних повідомлень акціонерного товариства.

До реєстрації повинно бути сплачено мінімум 40% статутного капіталу. Оплата може бути зроблена грошима або майном (акціями, нерухомістю й ін.). При внесенні майна в статутний капітал необхідно проведення незалежної експертизи на предмет оцінки реальної вартості внесених активів. Тому що процедура оцінки досить складна і дорога, то перевага звичайно віддається оплаті грошима. Гроші вносяться в банк на спеціальний рахунок, розморожування якого відбувається після реєстрації компанії в комерційному реєстрі.

Після оплати статутного капіталу (усього або частини) засновники проводять загальні збори, на яких затверджується статут, вибираються члени адміністративної ради ( директора) і ревізійного органу (ревізори, спостерігачі). На загальних зборах оформлюється протокол, що повинен бути завірений нотаріусом.

Після цього провадиться реєстрація товариства в комерційному реєстрі. З цього моменту компанія вважається створеною.

Стандартний механізм структурування офшорної компанії полягає звичайно в такому. При реєстрації компанії її акціонерами стають номінальні власники (звичайно не менше 2). При цьому оформляються документи, що гарантують інтереси фактичного власника фірми. Підготовлюються документи про проведення загальних зборів. На зборах обирається директор компанії (це також може бути номінальна особа). У більшості випадків директором компанії стає сам власник.

У ситуації, коли власник компанії через якісь причини не зацікавлений у тому, щоб бути одночасно директором своєї оффшорной компанії, на нього оформлюється генеральне доручення на право укладання угод від імені компанії (право підпису). Власник компанії одержує право користуватися банківським рахунком корпоративного типу, відкритому в іноземному банці. Він має право також чинити будь-які юридичні дії від імені компанії. Власник компанії може виступати в якості менеджера офшорної компанії.

В офшорній компанії функції директора в багатьох випадках формально виконує номінальний директор. Послуги номінальних директорів звичайно забезпечує секретарська компанія. Відповідно до прийнятої в офшорному бізнесі практики, номінальний директор бере на себе зобов'язання не чинити  дій без відповідної інструкції власника офшорної компанії.

Таким чином, номінальний директор функціонує пасивно, тобто строго відповідно до інструкцій власника, що надходять, компанії, або взагалі утримується від яких-небудь дій. Існує дуже надійний механізм, що гарантує інтереси власника. Такий механізм діє, коли за статутом потрібні одночасно два або навіть три підписи, один з яких - підпис фактичного власника, що має статус менеджера компанії . Таким чином, контракт або платіжний документ заздалегідь недійсний, якщо він не містить підпису власника.

Взагалі доручення - дуже гнучкий інструмент керування офшорною компанією. В залежності від прийнятої схеми доручення на дії по керуванню банківським рахунком може передаватися одним особам, а право підпису по контрактах - іншим. Обмежені територіально доручення можуть видаватися представникам компанії в різноманітних регіонах. Маючи дорученням на право підпису від імені компанії, власник, де б він не знаходився, має напоготові зручний інструмент ведення бізнесу. У його розпорядженні постійно знаходяться банківські рахунки компанії.

Офшорні центри

Орієнтація конкретного офшорного центру на надання послуг резидентам визначених країн може виражатися в різноманітних умовах в'їзду і тимчасового перебування. Так, Багамські острови для підданих Об’єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії, а також для громадян Канади і США припускають відвідування і перебування протягом  трьох тижнів без паспортів і віз, для перебування понад трьох тижні потрібно тільки паспорт. Громадянам Бельгії, Греції, Італії, Ісландії, Ліхтенштейну, Люксембургу, Нідерландів, Монако, Швейцарії і Туреччини для відвідування на той же термін достатньо мати паспорти, але візи не обов'язкові. Громадянам Австрії, Данії, Фінляндії, Франції, Німеччини, Ірландії, Ізраїлю, Південної Кореї, Португалії, Іспанії і Швеції для відвідування достатньо мати паспорти, але при перебуванні понад трьох місяців потрібні візи. Громадяни південноамериканських і центрально американських держав повинні мати паспорта, а візи потребують при перебуванні на території понад чотирнадцятьох днів. Для громадян інших країн при відвідуванні потребують і паспорти, і візи. Очевидно, що для осіб із деяких країн створені найбільші зручності для організації і здійснення діяльності на даній території. Особливе значення умови в'їзду і тимчасового перебування мають у тих випадках, коли на даній території укладаються угоди, проводяться операції з реальними цінностями,  організуються збори акціонерів і збори директорів.

Для використання конкретної території в якості місця заснування компанії важливе значення може мати членство країни (території) у різноманітного роду міжнародних організаціях і об'єднаннях. Так, повними членами Європейського Співтовариства є Люксембург і Ірландія. Мальта і Кіпр є асоційованими членами Європейського Співтовариства. Особливий статус має Гібралтар (ліцензовані гібралтарські страхові компанії можуть здійснювати діяльність в країнах - членах Європейського Співтовариства). Не є частиною Європейського Співтовариства острова Джерсі, Генрсі, Мен, проте особливі відношення цих офшорних центрів із Об’єднаним Королівством Великобританії і Північної Ірландії створюють ряд додаткових унікальних можливостей. Заморські департаменти Франції розглядаються як складова частина Європейського Співтовариства. Особливі взаємовідносини існують між Нідерландськими Антильськими островами і Європейським союзом.

Важливим є аналіз положень законодавства офшорних регіонів, що застосовується для регламентації даного виду діяльності. Через історичні причини більшість офшорних регіонів застосовують англо-саксонське право, і їх корпоративне право в загальних рисах відповідає корпоративному законодавству Великобританії, що визначає порядок реєстрації та функціонування створюваних компаній.

У Великобританії і багатьох країнах Британської Співдружності (Багами, Британські Вірджинські острови, Гібралтар) реєстраційними документами компанії є Меморандум Асоціації (Memorandum of Association), Статті Асоціації(Articles of Association) і Сертифікат Інкорпорації (Certificate of Incorporation).

Зручніше усього реєструвати компанію через локальну сервісну компанію. Співробітники, якої складають і підписують заздалегідь складені Меморандум Асоціації і Статті Асоціації, а також заповнюють спеціальну форму, що підтверджує виконання всіх необхідних вимог місцевого законодавства .

Меморандум Асоціації встановлює "основи" існування компанії, її повноваження й обов'язки як юридичної особи. Меморандум Асоціації повинний містити в собі таку інформацію:

 1. Назва компанії. В різних країнах існують різні правила, стосовно того ,як можна називати компанії. Перераховані нижче обмеження в тому або іншому виді присутні в правилах по реєстрації майже у всіх офшорних зонах. Не можна реєструвати компанію під назвою, яку вже має інша компанія. У деяких країнах органи, що реєструють компанію, можуть відхилити назву, що хоча і не копіює назву іншої компанії цілком, але використовує характерну її частину.

Якщо компанія має обмежену відповідальність (акціонерне товариство, міжнародна ділова компанія та ін.), то в її назві повинна бути вказівка на таку обмежену відповідальність. Як правило, вважається достатнім додавати до назви одне з таких скорочень : Ltd. , Inc. , і ін.

Придумано це правило для того, щоб контрагенти компанії знали, що у випадку її банкрутства вони можуть претендувати тільки на майно самої компанії, але ніяк не на особисте майно засновників.

Не припускається використання у назві компанії слів, що можуть призвести до помилок щодо її статусу або щодо зв'язків з урядовими структурами. Так, практично в жодній  країні не дозволяється без спеціального дозволу влади використовувати слова:

 Bank, Banking, Bancorp - банк, банківський, банківська корпорація;

Building Society - будівельне товариство - форма кредитно-фінансового утворення, що виконує основні банківські функції;

Insurance, Assurance - страхування і Reinsurance -перестрахування;

Trust - траст. В деяких державах обмежені тільки окремі словосполучення (Unit Trust, Investment Trust і ін.);

Governmental - урядовий;

Royal - королівський. Також забороняються посилання на членів царюючої сім'ї або натяки на їх покровительство;

National - національний, державний;

Charity або Charitable - добродійний;

 Co-operative- кооперативний. Тільки кооперативи мають право на таку назву;

Register - реєстр. Ведення реєстрів традиційно вважається привілеєм держави, а не приватного бізнесу;

Chamber of Commerce - торговельна палата;

Council - рада;

University, College, Institute - університет, коледж, інститут. У більшості країн, щоб носити таку назву, потрібно пройти реєстрацію в якості освітнього закладу.

Іноді  забороняється використовувати в  назві компанії  назву країни, де вона створена. Підґрунтя цього просте: якщо це офшорна компанія, тобто  компанія, що не веде ніяких справ ні в самій державі, ні з його резидентами, то назва країни в назві компанії може призвести до помилок.

Якщо компанія має обмежений термін діяльності (після закінчення якого вона повинна бути ліквідована), то її назва повинна на це вказувати. Звичайно при цьому додається абревіатура «LDC» (limited duration company).

Проте існують звичайно винятки й у названих вище правилах. Перерахуємо випадки, коли та або інша держава надає привілеї в можливих назвах компанії:

У штаті Делавер, США, назва звичайної корпорації може містити слово “банк” або “банкорп” (банківська корпорація), що зовсім, не означає, що така корпорація може займатися банківською діяльністю.

У Ірландії дозволяється використання в назві компаній слів «траст» і «інститут» без спеціальних ліцензій.

Слова “trust” (траст) і “trustee” (довірчий керуючий) можуть використовуватися в назвах звичайних корпорацій у штаті Делавер, США.

На Багамських Островах слово “університет” і інші назви видів навчальних закладів не потребують реєстрації компанії в якості освітнього закладу або одержання спеціальної ліцензії на освітню діяльність. Майже так само вільно можна зареєструвати “університет” або “коледж” у Панамі.

У штаті Невада, США за декілька тисяч доларів можна створити корпорацію з назвою, що включає слово “Bancorporations”- банківська корпорація).

У державі Ніує (маленький острівець у південній частині Тихого океану - колишня колонія Нової Зеландії) і на островах Тертці і Кайкос дозволяється створювати компанії з назвами на будь-якій мові - навіть якщо ця мова не використовує латинські букви. Це  активно використовують російські бізнесмени для роботи в Росії через офшорну компанію: виготовляють печатку з назвою наприклад “ЗАТ Російська дорога”, у прибалтійському банку відкривається карбованцевий рахунок, на який можна перераховувати гроші через кореспондентський рахунок прибалтійського банки в Росії, і компанія щосили працює в Росії, видаючи себе за резидента .

У тій же державі Ніує, а також на Сент Кристофер і Невіс (острівна держава в південній частині Карибського басейну) дозволяється реєстрація звичайної компанії зі словом “Insurance” (страхова) у назві. Це зовсім не означає, що таким компаніям дозволена страхова діяльність: просто по місцевому законодавству звичайна компанія (без страхової ліцензії) може виконувати функцію агента в справах продажу страховок і, відповідно, включити слово “страхова” у свою назву. У кожній з цих держав можна створити і справжню офшорну страхову компанію, але коштувати це буде в два рази  дорожче.

Офшорні зони

Термін “offshore” у прямому перекладі з англійського означає “поза берегом”, “поза островом” і спочатку застосовувався англійськими юристами у відношенні компаній, створених відповідно до законодавства іноземних держав (тобто держав, розташованих поза Великим Островом - Сполученого Королівства). “Onshore” - протилежність терміна “offshore” і означає “на березі”. Ці терміни досить часто використовуються юристами і консультантами, але фактично ніколи не використовуються в національних законодавствах. Наприклад, з точки зору британського законодавства компанія, зареєстрована в Англії, Уельсі або Шотландії, є “вітчизняною” юридичною особою (onshore company - на юридичному жаргоні), а зареєстрована в будь-який іншій юрисдикції (США, Німеччина, Кіпр, Багам, і т.п.) іноземною юридичною особою (offshore company у широкому змісті - на юридичному жаргоні). У вузькому змісті терміна “offshore company” означає компанію, зареєстровану в однієї з юрисдикції, що часто називають терміном “tax haven” (податковим раєм).

“Оffshore company” - офшорна фірма, зареєстрована нерезидентом у державі, що законодавчо встановила офшорну зону. Проте, саме по собі відкриття такої фірми не приносить прибутку, а утримання фірми коштує часто значно дорожче її реєстрації. Необхідно активна участь її в діловому обороті на основі спеціальних дуже витончених схем і міжнародних угод, що дозволяють одержати без порушення податкового законодавства прибуток, що істотно перевищує прибуток від угод звичайного виду. Схеми таких угод багато чисельні, часто носять індивідуальний характер, пристосований до конкретної угоди або товару. Іноді для мінімізації податків потрібно залучати до  угоди дві, а іноді і більше фірм, що спеціально  реєструються в різних офшорних зонах.

“Offshore centre” - офшорний центр, фірма або компанія, що спеціалізується на реєстрації офшорних компаній у даній або в декількох офшорних зонах і надає широкий спектр послуг, пов'язаних із забезпеченням її функціонування ( юридична адреса, секретарські послуги, послуги 6yxгалтера, керування рахунком та ін.)

“Offshore zone” - офшорна зона, безподаткова гавань - територія юрисдикція, якої передбачає податкові пільги при створенні офшорної компанії, тобто компанії, яка утворена нерезидентами і здійснює діяльність поза даною територією держави реєстрації.

Офшорний бізнес - це підприємницька діяльність, що здійснюється в рамках міжнародної групи компаній, частина підрозділів якої розташована в країнах, що надають податкові, валютні, інвестиційні й інші пільги за певних умов.

У практиці міжнародного податкового планування активно використовуються податкові особливості і переваги сорока країн і територій. Основними країнами є:  

Європа: Андорра, Кемпіон, Кіпр, Ірландія, Ліхтенштейн, Люксембург, Мадейра, Мальта, Монако, Нідерланди, Швейцарія.

Британські Острови: Гернсі, Гібралтар, Джерсі, Олдерні, Острів Мен, Capк.

Близький Схід: Бахрейн, ОАЕ.

Африка: Ліберія, Маурітіус, Сейшелові острови, Занзібар.

Тихий Океан: Острови Кука, Гонконг, Лабуан, Маршаллові острови, Науру, Сингапур, Вануату, Західне Самоа.

Центральна і Південна Америка: Беліз, Коста-Рика, Панама, Уругвай. Карибське Море: Ангуілла, Антигуа, Аруба, Багами, Барбадос, Бермуди, Британські Вірджинські острови, Гренада, Кайманові острови. Нідерландські Анталли, Острови Тюрке і Кейкос, Св. Кіттс і Невіс.

Офшорні центри можуть знаходитись на території самостійних держав, залежних територій, територій у складі держав, володінь з місцевим самоврядуванням якоїсь держави.

Незалежними державами є: Джерсі, Ірландія, Кіпр, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Монако, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Невіс і Сент-Кітс (незалежна держава - Федерація Сент-Крістофер і Невіс), Панама, Вануату, Західне Самоа, острови Кука (по конституції 1965 року є незалежною державою, що входить у вільну асоціацію з Новою Зеландією), Сингапур.

Особливу групу складають території, що входять до складу або знаходяться в підпорядкуванні (володінні) якоїсь держави, але володіють широкими правами в сфері місцевого самоврядування. До володінь або залежних територій Об’єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії відносяться: Гернсі (територія в складі), Гібралтар (територія в складі), острів Мен ( територія, що володіє самоврядуванням), Бермудські острови (володіння з місцевим самоврядуванням). Британські Вірджинські острови (територія, що знаходиться в підпорядкуванні), Кайманові острови (володіння з місцевим самоврядуванням), Теркс і Кайкос (підпорядкована територія з внутрішнім самоврядуванням). Територіями Королівства Нідерланди є Антильські острови (із місцевим самоврядуванням) і Аруба (самокерована територія). Заморські департаменти Французької Республіки - Реюньон, Гваделупа, Гвіана, Мартиніка і заморські території. Острів Мадейра є територією в складі Португалії з місцевим самоврядуванням. Федеральною територією Малайзії є острів Лабуан,

Офшорна територія (зона) може являти собою частину основної території унітарної, федеративної або конфедеративної держави: Нью-Брансуік (провінція Канади), штати CШA - Вайомінг, Делавер, Флорида; кантон Цуг (у Швейцарській Конфедерації). Статус конкретної території може змінюватися. Так, у 60—70-і роки ряд залежних володінь одержали незалежність. У 90-і роки змінилася приналежність Гонконгу.

Офшорні країни і зони можна умовно підрозділити на універсальні і спеціалізовані. У сучасних умовах більшість офшорних країн, зон і територій відноситься до числа універсальних, тобто   пільгові умови оподатковування  надають  незалежно від видів діяльності підприємства. Прикладами головних універсальних офшорних центрів є: Британські Вірджинські острови, Бермудські острови, Кіпр, Кайманові острови, острови Кука.

До вузькоспеціалізованих центрів і зон можна віднести:

Швейцарську Конфедерацію (інвестиційна і банківська діяльність), Ліхтенштейн (інвестиційна діяльність), Австрію (банківські послуги для фізичних осіб), Монако (податкове планування для фізичних осіб), Нідерланди (інвестиційна діяльність).

Використання переваг офшорних країн і територій, як правило, доступне потенційним засновникам підприємств із будь-яких країн. Водночас професіонали в сфері міжнародного податкового планування відзначають орієнтацію окремих офшорних центрів і територій на максимальне задоволення потреб користувачів, що походять з певних країн. Відома орієнтація островів Джерсі і Гернсі, а також Гібралтару на максимальне урахування потреб індивідуальних і корпоративних платників податків Об’єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії. Карибські офшорні країни і території у певній мірі орієнтовані на клієнтів із Сполучених Штатов Америки і Канади. Традиційні зв'язки існують між Ліберією і США, Ліхтенштейном і Німеччиною, Лабуаном і Сингапуром. Офшорною територією, що намагається створити максимально сприятливі умови для діяльності українських податкових резидентів, є Кіпр. 

Актуальність проблем, пов'язаних з оффшорним бізнесом

Використання суб'єктів, що ведуть свою діяльність на території України, а центр накопичення прибутку розміщають за її межами, призводить, з одного боку, до скорочення податкових надходжень в український бюджет, а з іншого боку - до несанкційованого відтоку капіталу за кордон. Як наслідок цього, Україна фінансує цілий ряд і без того багатих країн, потребуючи при цьому гостру потребу в інвестиціях для модернізації власної економіки.

Актуальність проблем, пов'язаних з офшорним бізнесом, визначається масштабами нанесеного збитку і важливістю їхній рішення для економіки країни. В даний час точно не відомий розмір капіталу, вивезеного з Росії з початку 90-х рр., і експерти називають різноманітні цифри, але, за даними Центрального банку Росії, відплив капіталу за зазначений період склала від 50 до 80 млрд доларів США, а по оцінці Інтерполу - 150-300 млрд доларів.

Зазначені обставини диктують необхідність якнайшвидшого прийняття спеціалізованого законодавства, покликаного захистити національну економіку від негативного впливу з боку офшорного бізнесу. Без вивчення світового досвіду, накопиченого як в області використання офшорних структур діловими колами і приватними особами, так і в області контролю процесів, що відбуваються в офшорному бізнесі з боку держави, неможливо створення ефективного антиофшорного законодавства. Водночас зазначені питання недостатньо досліджувані у вітчизняній науці.

В даний час офшорні зони і пов'язані з ними засоби ведення господарсько-економічної діяльності міцно ввійшли в сучасну економіку, а офшорний бізнес набув масштабів планетарного явища. Сьогодні офшорні зони стали невід'ємною частиною світової економічної системи і національних економік багатьох, у тому числі високорозвинених країн. При цьому в офшорних фінансових центрах зосередилися значні капітали, що роблять вплив на процеси, що відбуваються у усьому світі. Справа зайшла так далеко, що не залишився осторонь і Ватикан, що проводить офшорнs фінансові операції через власний комерційний банк «Institute per le Opere di Religione». Крім того, до кінця XX в. офшорний бізнес перетерпів не тільки кількісні, але і якісні зміни. Найбільше повно втілив у життя нові ідеї якийсь заповзятливий бізнесмен Марко Педли (він же Марко Веллінгтон, він же Цемах «Бен» Давид Нецер Коримо), що для проведення офшорних фінансових шахрайств заснувало на малюсінькому, безіменному, ненаселеному атолі в Тихому океані власна держава Домініон Мельхиседека, інакше Домініон Мильчизедека (Dominion of Melchizedek). Ця новоспечена країна уже визнана поруч держав і активно торгує не тільки готовими до продажу офшорними банками, але і своїми паспортами, у тому числі і дипломатичними.

Головною рушійною силою виникнення і постійного розвитку офшорного бізнесу є протиріччя між бажанням урядів контролювати економічну ситуацію у своїх країнах і небажанням громадян бути підконтрольними і віддавати частину свого прибутку у виді податків. При цьому в зовнішнього спостерігача може скластися думка, що зазначене протиріччя офшорний бізнес намагається розв'язати цивілізованими методами. Проте це далеко не так, і, наприклад, у США його називають «піратством XX ст.». Якщо говорити про РФ, то безконтрольні фінансово-економічні взаємовідносини російських підприємств і приватних осіб з офшорними компаніями при бездіяльності або зрадливих діях влади вже призвели до непоправного відтоку капіталів і зубожінню держави. Під погрозу поставлена не тільки економічна безпека країни, але і життєво важливі інтереси майбутніх поколінь.

Сьогодні, в умовах коли інтереси держави потребують прийняття жорстких заходів для збільшення податкових надходжень у бюджет і припиненню незаконного вивозу за рубіж російського національного багатства, проблеми, пов'язані з офшорними зонами й у цілому з офшорним бізнесом, у Росії є одними із самих актуальних.

Сьогодні можна з упевненістю говорити про те, що офшорний бізнес є планетарним явищем, що має величезний вплив на економіко-політичну ситуацію у усьому світі. У той же час стало ясно, що цілі, що переслідуються при створенні подібних структур, не завжди збігаються з інтересами держави, а в деяких випадках носять відверто кримінальний характер. Не помічати або недооцінювати це не можна. До яких негативних наслідків призводить даний підхід, можна легко переконатися на досвіді РФ.

Країни з відкритою економікою раніш Росії зіткнулися з «оберненою» стороною офшорного бізнесу, тому раніш приступили до розробки контрзаходів. У світі вже накопичений великий позитивний досвід по регулюванню процесів, що відбуваються в офшорному бізнесі. Проте даний досвід не був врахований при реформуванні російської економіки: економіка стала дуже відкритою, а міри, спрямовані на упорядкування взаємодії російських громадян і підприємств з іноземними офшорними утвореннями, прийняті не були. Подібні комплексні міри, що мають економічну й адміністративну складові, у світі прийнято умовно називати антиофшорним законодавством.

Таким чином існуючі на сьогодні законодавчі акти і відомчі інструкції не в змозі захистити економічні інтереси країни. Тільки спеціалізоване антиофшорне законодавство, побудоване на основі аналізу ситуації, що склалася в даний час з офшорним бізнесом у РФ, і враховуючи світовий досвід, накопичений у даній області, здатне забезпечити національні інтереси Росії. Прийняття антиофшорного законодавства є актуальною мірою, спрямованої на забезпечення економічної безпеки країни. Без цього «у Росії може просто не виявитися майбутнього».

На рубежі третього тисячоріччя економічна діяльність практично у всіх галузях набула міжнародного характеру. Жодний національний виробник яких би те ні був товарів або послуг не може не відчувати впливу міжнародних чинників.

Одним із примітних явищ сучасних економічних відношень є бурхливий ріст обороту підприємств, розташованих в офшорних зонах. Індустрія офшорного бізнесу перетворилася сьогодні в самостійну галузь світової економіки.

У основу ринкової економіки призначений принцип «дозволений усе, що не заборонено законом». Цей принцип не просто застосовується в Росії, але й визнається усе більш широкими колами російських підприємців.

Розвиток ринкових відносин у Росії обумовило необхідність освоєння і таких інструментів міжнародної економічної діяльності, як офшорні зони, міжнародне податкове планування, трастові схеми в діяльності підприємств і фізичних осіб.

Ціллю даної роботи є аналіз можливостей російських платників податків по використанню податкових стимулів, пільг і особливих режимів оподатковування, що вводяться іноземними державами, а також окремими регіонами і територіями Російської Федерації для учасників міжнародних економічних відношень. Найбільша кількість таких стимулів і переваг надають офшорні зони.

До основних задач дійсної роботи ставляться:

- пояснення причин виникнення офшорних зон;

- аналіз основних етапів історії розвитку індустрії офшорного бізнесу;

- оцінка масштабів міжнародної офшорної діяльності;

- систематизація пільгових умов і переваг, наданих головними офшорними центрами і країнами;

розгляд основних видів офшорної діяльності й офшорних територій;

- розробка критеріїв оцінки переваг основних видів і типів офшорних центрів;

- огляд проблем, пов'язаних із вільними економічними зонами в Росії і за кордоном;

- порівняльний аналіз основних типів пільгових податкових зон у Російській Федерації;

- виявлення найбільше яскравих риса окремих офшорних центрів;

- визначення особливостей основних видів економічної діяльності в Російській Федерації, що посилюють інтерес російських підприємців до використання міжнародних методів оптимізації податкових зобов'язань;

- огляд практики застосування норм чинних угод про запобігання подвійного оподатковування прибутків і майна в Російській Федерації;

- огляд основних обмежень і перешкод, установлених чинним валютним і податковим законодавством РФ, для здійснення діяльності з застосуванням переваг, наданих офшорними центрами. Всі вищевикладені задачі ставляться до теоретичного.

Крім того, робота переслідує і досягнення ряду практичних цілей. У найбільше загальному виді їх можна висловити таким чином - виробітку рекомендацій по використанню конкретних переваг, наданих законодавством окремих держав, у тому числі й в офшорних зонах. У цьому зв'язку автор думаємо необхідним:

- визначити сфери практичного використання офшорних зон і територій із сприятливим податковим кліматом для рішення проблем російських платників податків;

- виявити як загальні, так і спеціальні негативні наслідки застосування офшорних зон в арсеналі методів міжнародного податкового планування російських фізичних і юридичних осіб;

- обґрунтувати докази на користь тих або інших методів і схем, що можуть мати застосування в міжнародній економічній діяльності російських резидентів;

- зіставити особливості основних офшорних центрів і територій із пільговим режимом оподатковування з метою виробітки практичних рекомендацій для таких видів діяльності, як банківська, інвестиційна, страхова, міжнародні перевезення.

Валютне регулювання 2

Поточний рахунок в іноземній валюті фізичній особі-нере­зиденту відкривається на підставі договору за умови пред'яв­лення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу, та подання до уповноваженого банку:

а) заяви встановленої форми;

б) картки із зразком підпису, що надається у присутності

працівника банку, який відкриває рахунок, та засвідчується цим працівником;

в) копії легалізованого дозволу центрального банку інозем­ної країни на відкриття рахунку, якщо це передбачено міжна­родними договорами України, засвідченої нотаріально.

Для відкриття поточного рахунку в іноземній валюті пред­ставництву юридичної особи-нерезидента до уповноваженого банку слід подати:

а) заяву про відкриття рахунку;

б) копію свідоцтва про реєстрацію представництва в упов­новажених органах України, засвідчену нотаріально або орга­ном, що видав свідоцтво;

в) копію легалізованого витягу з торговельного, банківського чи судового реєстру або реєстраційне посвідчення місцевого органу влади іноземної держави про реєстрацію юридичної особи-нерезидента, засвідчену нотаріально;

г) копію легалізованого статуту або виписку із статуту юри­дичної особи, яка засновує представництво в Україні, засвідче­ну нотаріально;

ґ) картку із зразками підписів та відбитком печатки, за­свідчену нотаріально.

Для відкриття поточного рахунку в іноземній валюті іно­земному інвестору до уповноваженого банку подають:

а) заяву на відкриття рахунку;

б) картку із зразками підписів осіб, уповноважених розпо­ряджатися рахунком, засвідчену нотаріально;

в) копію легалізованого витягу з торговельного, банківського чи судового реєстру або реєстраційне посвідчення місцевого органу влади іноземної держави про реєстрацію юридичної особи, засвідчену нотаріально.

У разі якщо іноземним інвестором виступає фізична особа, до уповноваженого банку для відкриття рахунку подають підтвердження іноземного банку про відкритий у ньому раху­нок для фізичної особи-інвестора, а також заяву із підписами і печаткою.

Для забезпечення таких видів діяльності, як виробнича кооперація, спільне виробництво та інші види спільної діяль­ності за участю іноземних інвесторів, що здійснюються на підставі договорів без утворення юридичної особи, в уповно­важеному банку відкривається окремий поточний рахунок в іноземній валюті.

На поточний рахунок в іноземній валюті фізичної особи-нерезидента зараховуються:

• валюта, перерахована з-за кордону на ім'я власника ра­хунку через уповноважені банки України;

• готівкова валюта, ввезена на територію України і зареє­стрована митною службою при в'їзді в Україну (в митній де­кларації має бути відмітка уповноваженого банку України про зарахування іноземної валюти на рахунок);

• валюта за платіжними документами, ввезеними на тери­торію України власником рахунку і зареєстрованими мит­ною службою при в'їзді в Україну (в митній декларації має бути відмітка уповноваженого банку України про зарахуван­ня іноземної валюти на рахунок, а копія митної декларації залишається в уповноваженому банку);

• валюта за платіжними документами, що надіслані з-за кордону на ім'я власника рахунку в порядку, встановленому чинним законодавством України;

• валюта за іменними платіжними документами (чеками), виписаними уповноваженими банками України;

• валюта, одержана в Україні як оплата праці, премії, призи, авторські гонорари згідно з чинним законодавством України;

• валюта, перерахована у межах України іншою фізичною особою-нерезидентом з власного поточного рахунку в іноземній валюті;

• кошти, що були раніше зняті власником з рахунку і не використані.

З поточного рахунку в іноземній валюті фізичної особи-нерезидента за розпорядженням власника чи за його дору­ченням проводяться такі операції:

а) в іноземній валюті:

• перерахування за межі України через кореспондентські рахунки уповноважених банків України відповідно до "Пра­

вил переказу іноземної валюти за межі України за рахунок особистих коштів фізичних осіб — резидентів і нерезидентів";

• виплата готівкою;

• виплата платіжними документами;

• перерахування на власний поточний рахунок чи вклад­ний рахунок в іншому уповноваженому банку України;

• перерахування в межах України на поточний рахунок іншої фізичної особи — резидента чи нерезидента;

• перерахування фізичною особою-нерезидентом на раху­нок юридичної особи-резидента як інвестиція згідно з чин­ним законодавством України;

б) у грошовій одиниці України:

• виплата готівкою в грошовій одиниці України;

• перерахування коштів для сплати юридичній особі за продаж товару чи надання послуг на території України (продаж іноземної валюти за курсом Національного банку України);

• інвестування.

На вкладний рахунок в іноземній валюті фізичної особи-нерезидента зараховуються:

• готівкова валюта, ввезена на територію України і зареє­стрована митною службою при в'їзді в Україну;

• валюта, перерахована з власного поточного чи вкладного рахунку в іноземній валюті в іншому уповноваженому банку.

З вкладного рахунку в іноземній валюті фізичної особи-нерезидента за розпорядженням власника чи за його дору­ченням проводяться такі операції:

• перерахування за межі України через кореспондентські рахунки уповноважених банків України;

• виплата готівкою;

• виплата платіжними документами;

• перерахування на власний поточний чи вкладний рахунок в іноземній валюті в іншому уповноваженому банку України.

На поточні рахунки в іноземній валюті офіційних пред­ставництв, представництв юридичних осіб-нерезидентів, які не займаються підприємницькою діяльністю в Україні, установ (груп управління програмами або проектами міжнародної тех­нічної допомоги) зараховуються кошти:

• у готівковій формі, що ввезені на територію України упов­новаженим представником юридичної особи-нерезидента і зареєстровані митною службою при в'їзді в Україну;

• невикористаний залишок готівкової іноземної валюти чи іноземна валюта за платіжними документами, що були ра­ніше отримані (куплені) в уповноважених банках України для оплати витрат на відрядження, експлуатаційні витрати, пов'я­зані з обслуговуванням транспортних засобів за кордоном, та представницькі витрати за кордоном;

• перераховані з-за кордону на ім'я власника рахунку че­рез уповноважені банки (в тому числі для виконання міжна­родних програм або проектів технічної допомоги);

• за платіжними документами, що надіслані з-за кордону на ім'я власника рахунку в порядку, встановленому чинним законодавством України;

• за платіжними документами на ім'я власника рахунку, ввезеними на територію України і зареєстрованими митною службою при в'їзді в Україну;

• за іменними платіжними документами, в тому числі до­рожні чеки, що ввезені в Україну та не зареєстровані митною службою при в'їзді в Україну, за відсутності передавальних надписів на них;

• куплені на міжбанківському валютному ринку України власником рахунку за рахунок власних коштів, наявних на рахунках типу "Н" (також при закритті цього рахунку), в по­рядку, встановленому чинним законодавством України;

• перераховані в межах України власнику рахунку відпо­відно до чинного законодавства України;

• у сумі відсотків, нарахованих за залишком коштів на власному поточному рахунку;

• інших надходжень на користь власника рахунку, що не суперечать чинному законодавству України.

З поточного рахунку в іноземній валюті офіційних пред­ставництв, представництв юридичних осіб-нерезидентів, які не займаються підприємницькою діяльністю в Україні, установ (груп управління програмами або проектами міжнародної тех­нічної допомоги) за розпорядженням власника проводяться такі операції:

• виплата готівкою для оплати праці працівникам-нерези­дентам, які працюють в Україні за контрактом згідно з чин­ним законодавством України;

• виплата готівкою чи платіжними документами працівни­кам на службові відрядження при виїзді за кордон, на експлуа­таційні витрати, пов'язані з обслуговуванням транспортних засобів за кордоном, та представницькі витрати за кордоном;

• виплата готівкою для забезпечення статутної діяльності міжнародних організацій, що користуються привілеями та імунітетом спеціалізованих установ;

• перерахування за межі України на рахунки юридичних осіб-нерезидентів згідно з контрактом, що передбачає купівлю обладнання для виконання проектів у рамках чинних міжнарод­них угод про гуманітарне та техніко-економічне співробітництво;

• перерахування за межі України на рахунки відповідних органів іноземної держави та юридичних осіб, інтереси яких представляють в Україні ці представництва (також при за­критті цього рахунку);

• перерахування на рахунок юридичної особи-резидента як благодійний внесок;

• перерахування залишків коштів при закритті поточного рахунку в одному уповноваженому банку і відкритті поточно­го рахунку в іншому уповноваженому банку;

• продаж на міжбанківському валютному ринку України з метою подальшого зарахування на рахунок типу "Н" для утри­мання представництва, виконання статутної діяльності, впрова­дження міжнародних програм або проектів технічної допомоги;

• інші перерахування, що не суперечать чинному законо­давству України.